Ушло тепло. Собрались вдаль скворцы
С подросшим оперившимся потомством.
Их путь далек, но впереди отцы.
Летят по звездам ночью, днем - по солнцу.
Их не пленит осенняя краса,
А оторваться от земли им просто.
Стихия их родная - небеса,
Хоть на земле они и строят гнезда.
В сердца отцов Творец вложил закон -
Спасать семью от голода и вьюги,
И птицам Божьим так понятен он.
Они в пути – помощники друг другу.
В семье людей сегодня всё сложней.
Охота на отцов уже открыта.
А путь тяжел… А путь на много дней.
И сохранить их может лишь молитва.
О, как тонка, связавшая нас нить!
Один внимает, а другой вещает.
Не долетят отцы – птенцам не жить.
Сурова жизнь. Ошибок не прощает.
Лишь те, кто в Боге скрыты- мудрецы.
Они и задают всем направленье.
Господень свет в семью несут отцы,
Живущие Господним откровеньем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, Надежда, за Ваш труд. Сознаюсь, что часто захожу на этот сайт посмотреть если там Ваше новое стихотворение. Вдохновения Вам от Господа! Комментарий автора: Cлава Богу. Спасибо, Света, за внимание и добрые слова. Благословений.
Светлана Момот
2010-11-06 18:37:38
Господень свет в семью несут отцы,
Живущие Господним откровеньем.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.